[:ua]В юному віці я, як і більшість дівчат, мріяла бути найкращою дружиною та кохати і бути коханою, стати достойною мамою своїм дітям. Та не все так склалося, як того бажалося.

Я працювала на заводі “Арсенал”, де отримала так довго очікувану квартиру. Невдовзі познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. На той час він мені сподобався, а пізніше я в його закохалася. Мене не хвилювало те, що він вже в той час практично кожного дня приходив до мене на підпитку. “Нічого, думала я. Я своїм піклуванням та ласкавим проханням не пити часто, зможу вирішити цю проблему.” Та життя повернуло все по-іншому. Інтенсивність і періодичність його пияцтва продовжували наростати. Чоловік називав мене “моя мамочка” і це було не дуже далеко від дійсності. П’яні візити додому продовжувались, і я на підсвідомому рівні почала використовувати роль “мами дорослої дитини”. Я вірила, що він ось-ось візьметься за розум, адже в періоди тверезості він був люблячим чоловіком (в крайньому разі, мені так здавалося). Чомусь вірилось, що з народженням дитини все в нас налагодиться. Господи, як це було далеко від дійсності.

З народженням первістка нічого не змінилось на краще. Періодичність та інтенсивність випивок все наростали. Кожного ранку розпочались сварки в сім’ї, кожного разу були обіцянки більше не пити. Нашому синові було два роки, і я відважилась піти на ризикований крок. Було вирішено, що я буду народжувати ще одне дитя — ось тут мій чоловік відчує свою відповідальність за сім’ю, дітей і в моєму житті нарешті запанують спокій та злагода. Так з’явилося на світ божий двоє діток — два синочки.

Боротьба за тверезість мого чоловіка продовжувалась з 1977 по 1989 рік — близько 12 років. Це були роки суцільного пекла, це були страждання і сльози, кохання і ненависть, зради з боку чоловіка, безвихідь і надії на те, що чоловік врешті-решт зрозуміє глибину свого падіння вниз до прірви. 12 років з двома маленькими дітьми та п’яним практично щодня чоловіком не минули безслідно і залишили відбиток на моєму фізичному здоров’ї та психологічному стані. Я стала закомплексованою, неврівноваженою, закритою в собі жінкою. Собі я нічим не могла допомогти, друзі та знайомі зі своїми проблемами не могли зарадити моїй біді.

В 1989 році я роблю відчайдушний крок. Це відбулося, коли після чергової попойки мій чоловік викинув мене з квартири в морозну ніч в одному халаті на вулицю. Я посиділа в під’їзді на сходах (адже було холодно на вулиці) і повернулася додому до діток (одному було 9 років, другому 12 років). Вранці я вже ні про що не просила у свого чоловіка, як це було раніше. У мене вистачило рішучості поставити крапку в цій життєвій колізії. Я просто сказала, щоб він пішов геть з мого життя, від моїх дітей, з моєї квартири. Кохання не залишилось. Було відчуття спустошення, болю, образи і безвиході. Але далі так продовжуватись не могло. В житті це називається “досягти крапки неповернення”.

І сталося те, що я на сьогодні називаю дивом. Господь почув мої молитви, можливо, по-іншому неможливо було вирішити цю проблему. Через декілька днів (я пам’ятаю, що це було в кінці квітня 1989 року) чоловік прийшов додому з газетою “Вечірній Київ” в руках і заявив, що хоче розпочати нове життя.

“Я не буду пити” — заявив він. “А мені все одно” — відповіла я. “Тут пишуть про анонімних алкоголіків” — заявив він. “Та хай там пишуть що завгодно — мені все одно. Я з тобою не маю ніяких справ. Ми чужі люди. На цю тему я з тобою не розмовляю”.

Це, мабуть, було інтуїтивне відчуття прийняття програми 12 кроків АА, а в дійсності прийняття 1 кроку, який опублікований в такій редакції: Ми визнали, що безсилі перед алкоголем, що наше життя стало некерованим.

До цього я йшла довгих 12 років. Нарешті, я зрозуміла, на підсвідомому рівні, що моїм життям керую не я, а алкоголізм мого чоловіка, і моя рішучість в той період часу була як розуміння, що і так бути як раніше не буде і єдине правильне рішення подолати безсилля — просто розійтись.

Поки чоловік продовжував падати в прірву алкогольного смраду, єдиним моїм бажанням було вилікувати його від алкоголізму, а потім розійтись з ним. Я знала, що якщо він буде пити, то скоріше за все помре від алкоголю, а мені не хотілося сорому для моїх дітей. Чоловік знав, що я залежна не тільки від його алкоголізму, а й від нього і завжди був упевнений, що я від нього нікуди не піду. Але трапилося так, як було угодно Богу. Якщо алкоголь керує моїм життям, а чоловік залежний від спиртного, то життєвого жахіття можна позбутися двома способами:
1. Спонукати чоловіка до лікування;
2. Розірвати стосунки з ним.

Жити з алкоголіком, який зловживає спиртним, невдячна і болісна місія, часто вартує здоров’я, психічного стану та навіть життя.

А тепер про те найголовніше, що трапилось в моєму житті в квітні 1989 року.
Чоловік прийшов додому близько 11 години вечора абсолютно тверезий. Прийшов з заявою, що від сьогодні він не п’є. При цьому з гордістю заявив, з якими чудовими людьми він зустрівся на групі Анонімних Алкоголіків, і як його та його проблему вони розуміють. В особливому піднесеному настрої він був від американського члена А.А. Лео К., який на той час вже близько 3-х місяців, як організував групу А.А. в Києві та активно їх підтримував.

Я вирішила дати чоловікові ще один шанс на відновлення стосунків в родині. Але далі знову все пішло шкереберть. Він весь час розповідав про жінок, які ходять на заняття групи і поволі мені стало зрозуміло, чому його туди так приваблює. Чоловік розпочав нове життя, активно включився в справи групи А.А., а я залишалася як і раніше відданою своїм дітям та чоловіку, який довгі роки до цього паплюжив моє життя, не бачив, як ростуть та чим займаються його діти і просто не знав, як жити тверезим життям. Навіть сексуальним життям він не знав, як займатися тверезим, а я почала ревнувати його до тих представниць слабкої статі, які були на групі А.А.
Одного разу (десь біля 3-х місяців його тверезіння) я вирішила подивитись, чим займаються члени групи і прийшла на адресу, де проходила група. У вікно на 1 поверсі я побачила декількох чоловіків та жінок та свого чоловіка. Він сидів біля молодої леді та ніжно обіймав її за плечі. Цього було достатньо для того, щоб після повернення додому він отримав скандал та підозру в невірності і я зробила висновок: “Та краще б ти пив”. Через декілька днів ця історія набула розголосу на групі і Лео К., запросив мене через чоловіка на відкрите зібрання групи А.А. На якому заявив, що якщо не буде організована група Ал-Анон (група родичів та знайомих алкоголіків), то справа в стосунках може дійти до розлучення.

Ось так довелося організувати групу Ал-Анон. Перше заняття групи відбулося у вересні місяці 1989 року — в понеділок 5 вересня.

На занятті були присутні крім Лео К. — мама алкоголіка, папа алкоголіка, сестра алкоголіка та я, дружина алкоголіка.

З першої зустрічі Лео К. приголомшив нас вісткою про те, що не потрібно лікувати нам наших алкоголіків, а потрібно лікувати в першу чергу себе. Та ще він заявив, що родичі та знайомі алкоголіків набагато більш хворі від алкоголіка. Адже алкоголік хворий та обертається навколо пляшки зі спиртним, а близька людина хвора хворобою залежного та в додачу своїми заморочками.

Алкоголік змінює своє мислення та спосіб життя завдяки програмі Дванадцять Кроків. Точно так член Ал-Анон змінює своє ставлення до всього, що стосується його життя. Через призму свого життя я бачу на протязі більш ніж 30 років свої вади характеру, недоліки в поведінці, а програма Дванадцять Кроків супроводжує мене по життю.

Перший рік життя з алкоголіком по Програмі Дванадцять Кроків висвітив багато недоліків в житті та спілкуванні. Ал-Анон був своєрідним причепом до А.А. Алкоголіки ішли авангардом, ми в усьому вчилися у них. Ми вчилися не ревнувати, коли вони обіймають одне одного, адже це просто обійми радості і нічого сексуального тут немає. На форумах А.А. ми виступали в ролі сервірувальників столів, готували чай, каву, бутерброди. Згодом ми почали проводити свої дні народження груп Ал-Анон в різних містах України.

На 1 річницю А.А. в Києві (де ми були присутні як гості) прибуло близько 60 чоловік: прибули гості з Москви, Одеси, Луцька, Львова, Ростова-на-Дону та Києва.

Та радість спілкування нагадувала врятованих після аварії корабля які на шлюпках дісталися до берега та залишились живими.

Ал-Анон на протязі багатьох років формувався завдяки організації в містах та населених пунктах України груп А.А. Як правило, багато членів А.А. допомагали своїм рідним та близьким формуванню та становленню груп Ал-Анон.

Взагалі, Ал-Анон скрізь і завжди формувався завдяки створенню груп Анонімних Алкоголіків. Ал-Анон перших років проводив свої зустрічі в тих приміщеннях, які наймали для своїх зустрічей А.А. В перші роки широкої практики набули змішані групи як А.А. так і Ал-Анон. До нас приєднувалися родичі та друзі наркоманів, адже на той час їм не було куди звертатись. І лише після 20 років існування груп Ал-Анон було врешті решт організовано перші групи Н.А. (Анонімних Наркоманів) та Нар-Анон (групи родичів Н.А.).

Алкоголіки, які одужували та набували досвіду роботи по Дванадцяти Кроках, постійно були в полі зору своїх рідних та близьких. Особисто я з роками почала розуміти, наскільки духовною є робота по Кроках. Доволі повільно йшла організація Ал-Анону, а найбільш важким випробуванням для Ал-Анону були перші 2 роки. На період 1991 року в Ал-Аноні Києва залишилось нас двоє: я та Ліда. Вдвох ми приходили на групи, вдвох пили чай, але група не перестала існувати. Багато членів Ал-Анон розмірковували наступним чином: чоловік чи син не п’ють, свою хворобу вони як-ніяк контролюють; а я людина не хвора і мені не потрібно витрачати свій час на групи Ал-Анон.

За перші десять років Ал-Анону я (в основному з чоловіком) побувала на різних форумах А.А. в багатьох містах України та СРСР, і це був неоціненний досвід спілкування, обміну досвідом, силами та надіями.

В містах, де були А.А., почали теж створюватись групи Ал-Анон. Це були міста Одеса, Львів, Луцьк, Мінськ, Вільнюс, Рига, а згодом — Житомир, Чернігів, Полтава.

Потрібно було якось об’єднати ці групи Ал-Анон і ми організували першу робочу Конференцію Ал-Анон, яка відбулась врешті решт в Києві на 10-ту річницю створення Ал-Анон у вересні 1999 року. На ній були перші присутні делеговані представники від груп Ал-Анон різних міст України. Багато дискусій було присвячено питанням співробітництва з Ал-Аноном психотерапевтичних груп.

Завдяки досвіду наших друзів з Ал-Анону інших країн та глибокому вивченню Дванадцяти Традицій Ал-Анон, дійшли висновку, що група, яка не дотримується Дванадцяти Традицій, як правило, перестає існувати.

Адже група Ал-Анон це група, члени якої не мають вчителів, не виступають з лекціями, не отримують домашніх завдань, свято дотримуються Сьомої Традиції (група сама себе утримує фінансово), група працює по принципу співробітництва з групами та організаціями, які працюють з алкоголіками, але Ал-Анон не приєднується до них. Для нас найважливішим було донесення ідей Ал-Анону та Програми Дванадцяти Кроків до тих, хто страждає від цієї хвороби.

В Ал-Аноні я постійно отримую знання, як поводити себе в кожній конкретній ситуації, я вчусь завдяки програмі реально дивитися на життя, постійно відшукувати вади свого характеру. А найголовніше, я зрозуміла, що Господь робить для мене все, що я ніколи не можу зробити сама.

30 років відвідувань груп Ал-Анон — це чудо тверезого життя не тільки для мене, а й для мого чоловіка, це подаровані Господом багато років не просто фізичного життя, а й життя різнокольорового, класного, такого, яке не має жоден з членів нашого суспільства, що не пройшли радості життя, пройшовши через такі випробування і страждання, через які пройшла я та члени нашого співтовариства Ал-Анон. Я і на сьогодні постійно відвідую групи Ал-Анон, адже вони дають мені поштовх до щасливого життя, з його різнобарвними фарбами. Господь дарував мені випробування і його, я думаю, витримаю. І, хоч я далеко від ідеала, мені є чому навчатись, є кого дякувати за ту радість, що є в моєму житті. Я знаю чітко, що Господь ніколи не дасть мені випробувань, які я не зможу витримати і, якщо мені доведеться піти з земного життя, то на це буде Божа воля. Я вдячна Йому за кожен прожитий день, за кожну благословенну хвилину, за дітей, яких послав мені Господь.

Валентина.[:]