Хочу поділитись своїм досвідом видужання з програмою Ал-Анон. Для мене це на сьогоднішній день – мій Дванадцятий Крок: ділюся щиро тим безцінним досвідом, який був даний мені як дар від Вищої Сили саме в той час, коли я вже не розуміла, як мені далі жити.

Тоді Вища Сила відкрила мені двері на мої перші збори.
Ще кілька років тому я і не думала, що це можливо – бути вдячною Вищій Силі за залежного чоловіка. Але на сьогоднішній день можу сказати, що це – реально і я сама вже багато разів дякувала Богу за залежного в моєму житті, який дав мені шанс познайомитися з чудовою програмою Ал-Анон, Дванадцятьма Кроками і людьми, з якими я тут зустрілася. Колись я би подумала, що люди, які дякують за таке, – божевільні.

Зловживання чоловіка в родині було для мене гірким – бо спричиняло багато страждань у моєму житті, і водночас солодким – бо якби не той сильний біль, я ніколи просто так не почала би шукати більш достойний спосіб мого особистого життя.
Я в програмі вже 4,5 років, чоловік також – в своїй програмі після реабілітаційного центру – вже 3,5 роки.

Всі позитивні зміни в моєму житті почалися тільки після того, як я усвідомила всю болючу реальність мого тодішнього життя, почувши на зборах досвід інших. Саме той безцінний досвід, яким зі мною тоді ділились, а також моя наполегливість щодо відвідування зборів, читання рекомендованої мені літератури, а також проходження мною Кроків, моя віра в дієвість програми і спроби втілювати її рекомендації, використовувати інструменти в моєму особистому житті – дали відчутні результати.

Моє життя помінялось за ці 4,5 роки кардинально.
Але для цього скільки потрібно було! саме від мене: наполегливості, мужності, цілеспрямованості, титанічної роботи над собою – часто через “не хочу”, бо були часи, коли руки опускалися, здавалося, що знов і знов – глухий кут. Хоча тепер я бачу, що все це було недаремно, що саме так, підносячись над своїми проблемами, віддаючи, здавалося б, неможливе, в руки Бога і паралельно здійснюючи те, що можливе, власноруч, я маю зараз зовсім інакшу дійсність.
Я зрозуміла, що в Ал-Аноні я долаю в собі вкорінений роками вплив на мене сімейної хвороби алкоголізм, що саме тому мені так тяжко дається самоаналіз – через “не хочу” – що саме тому і є ці “не хочу”: так моє “Его” підказує мені “нічого не змінювати і сидіти тихенько”, як колись, і “страждати”. І ще я зрозуміла, що чим більше я не хочу працювати над собою, тим більше саме зараз мені це і треба.

Ще я зрозуміла і переконалась на багатьох прикладах, що те, як поводить себе мій чоловік і що він робить зі своїми проблемами у той час, коли я вирішила змінитись і пішла в програму, залежить тільки від його особистого рішення і допомоги його Вищої Сили!
Якщо він хоче змінитись, то це може відбутися, і, навпаки, якщо йому це непотрібно, якщо він на даний момент не дійшов до такого рішення, то ніщо не змусить його це робити, навіть я-виздоровлююча.

Саме в програмі я усвідомила, що без Вищої Сили мало з чим можна справитись в житті, а тим паче з руйнуючим впливом алкоголізму.
Ще я переконалась, що по-справжньому можна допомогти комусь тільки після того, як розберешся в собі, у своєму внутрішньому світі, а також після того, як здобудеш свій особистий досвід у спробах щось змінити. Тільки тоді допомога іншим може бути дієвою. Ще я припинила роздавати свої поради, з моєї точки зору правильні. В програмі я зрозуміла, що це – погана, як виявилося, звичка, і почала переключати увагу справді на себе. Раніше я розсіювала бездумно свою енергію на те, що робиться у всіх навколо, а тепер намагаюсь жити усвідомлено і думаю над тим, що я можу покращити в своєму житті і як можу змінити себе на краще.
У програмі мені вдалось навчитись майже не ображатись, а також менше злитись, гніватись, відійти від ролі жертви, в якій я часто себе відчувала.
Прийняти себе мені допомогла спочатку моя наставниця, бо вона одразу прийняла мене такою, як я була. Завдяки цьому я повірила в свої сили і це допомогло мені пройти багато випробувань, які прийшли, коли я вирішила змінити себе і своє життя.
Я зрозуміла, наскільки для мене важливою є допомога Вищої Сили і той факт, що в мене вірить хоча би одна людина.

Як би це не звучало смішно, Ал-Анон допоміг мені навчитись просити допомоги для себе особисто, бо до програми в мене було переконання, що я повинна вирішувати все сама: можу чи не можу. Мені було незручно просити про допомогу, я відчувала тоді себе неповноцінною. Але наскільки змінилось моє викривлене мислення! Тепер я розумію, що навпаки, саме тоді я й була такою, коли думала, що просити про допомогу принизливо і недобре.

Я зрозуміла, що шкідливі звички не можуть бути виправлені тільки прийняттям рішення чи обіцянками їх позбутися, а тільки через усвідомлення їх причин і роботою саме з їх “коріннями”.

Найзначніші зміни в мене почались тоді, коли я “пішла по Кроках”. Але почала цю роботу я саме тоді, коли відчула внутрішню готовність, а не тоді, коли мені хтось казав: тобі треба б… Щоб дочекатися готовності, мені знадобився рік після моїх перших зборів.
Велику частку мого одужання в програмі складає читання і роздуми над щоденними медитаціями Ал-Анон.
Це – один із найважливіших засобів програми. Кожен раз, читаючи медитації, я “ловлю” себе на думці, що ця програма саме про мене. Часто те, що читаю, виглядає начебто хтось заглянув в моє життя і писав з нього ці медитації.

Так саме важливою є щоденна праця над собою. В Ал-Анон я навчилась багато нового, а також і розучувалась багато чого з того, що робила до програми. Так, наприклад, я вчусь по-новому сприймати світ – так, наче я – мала дитина, яка тільки вчиться ходити, говорити і все інше. Вчуся зав’язувати стосунки по-новому: з любов’ю, подекуди з відстороненням, вчуся розуміти, що я відчуваю, чого хочу насправді, розучуюсь догоджати і лестити іншим – що робила раніше аби не конфліктувати.

Є ще багато над чим працювати, але вже багато зроблено і за це я кожного дня намагаюсь дякувати Вищій Силі. З плином часу в програмі я справді почала помічати за собою, що любила і ще деколи і сьогодні за звичкою хочеться перебільшити, “роздути” свої поточні проблеми. І в цьому бачу в собі прогрес: коли я хочу знов зробити по-старому, помітивши це, зупиняюсь і починаю згадувати: за що я можу дякувати ВС у даній ситуації. І відразу тоді і проблема не є проблемою, а просто “пробилось” моє старе сприйняття ніби все погано.

Взагалі за ці пару років в програмі моє мислення стало в рази позитивнішим.
Я знаходжу тепер кожного дня багато краси і вдячна за багато різного в моєму житті – переважно за прості речі, які раніше я сприймала як само собою розуміється. Тепер я усвідомлюю, що все, що є в мене кожного дня, включаючи: зір, слух, можливість рухатись власними ногами, спокійний сон і т.д. – насправді є дарами Вищої Сили. Дякувати за все кожен день – це ще один чудовий засіб зцілення, який є в програмі . Його я відкрила для себе відносно недавно і він дуже надихає мене.

В програмі я навчилась в молитвах просити не те, чого я хочу, а прошу дарувати мені розуміння, що є кращим для мене.

Ще я відчуваю, що програма потрохи повертає мені мене – такою, як я пам’ятаю себе за багато років, ще до того, як мене поглинули проблемні життєві обставини.

Дякую Богу за програму, хоча на початку, коли я прийшла в Ал-Анон, зовсім не могла зрозуміти ані її, ані те, як і чим вона мені допоможе.

Щодо змін у житті з чоловіком, то і партнерство у стосунках, і розподіл обов’язків, і межі, які довелось виставляти – все це довелось нам обговорювати після його реабілітації.
Це був довгий і нелегкий шлях, багато до чого доводилось повертатися через деякий час… Можна сказати, що ми почали практично нові стосунки.

Усі зміни – це процес, що продовжується, і я розумію: ця робота – на роки і що потрібно і терпіння, і довіра до Бога, тому що усьому – свій час і місце, немає нічого за одним помахом пальця.
І наприкінці хочу погодитися, що Ал-Анон – це “щадна програма”. Мені спочатку довелось зрозуміти, що я маю бути “лагідною” до себе самої, і тільки тоді і програма стає такою ж щодо мене. Бо коли я, намагаючись впроваджувати засоби програми в своє життя, на початках було таке, що я сама – за своїми старими звичками – “заганяла себе”. І тільки коли з часом в Кроках я доросла до осмислення, що “програма м’яка”, що одужання йде навіть тоді, коли я рухаюсь повільно, малими кроками, тоді я відкинула багато чого і зосередилась конкретно на Кроках – я дійсно відчула, що мені стало внутрішньо спокійніше і взагалі зрозуміліше, що я роблю в тих Кроках.

P. S.Зараз, коли я помічаю, що часом набираю за звичкою великої швидкості і хочу зробити все одразу – йдеться про прості щоденні проблеми – то зупиняюсь і прошу у ВС, щоб допомагала мені сповільнюватись і відходити від звички метушитися, ускладнювати, намагатися робити більше, ніж можу.

На сьогодні я з впевненістю кажу, що я є “вдячним членом Ал-Анон”, бо ВС повернула мене до повноцінного життя, навчила мене жити кожного дня так, наче він – останній, і бачити знову красу навколо і бути вдячною за найменші дрібниці.

Л., вдячний член Ал-Анон.

Pin It on Pinterest

Share This